чухання

ЧУ́ХАННЯ, я, с. Дія за знач. чу́хати і чу́хатися.

Неначе Броня чогось дожидала, чи радше наслухала, як хтось їй чухає по спині. А те чухання та ніби справляє їй невеличку приємність і невеличкий біль (Март., Тв., 1954, 441);

Коросту ніби хтось ще дужче роздратував. Тіло так свербіло, що ніяк не можна було втриматися, щоб не почухатися. А від чухання струпи щеміли ще болячіше (Минко, Моя Минківка, 1962, 69).

Значення в інших словниках

1. чухання — ЧУ́ХАННЯ, я, с. Дія за знач. чу́хати і чу́хатися. Неначе Броня чогось дожидала, чи радше наслухала, як хтось їй чухає по спині. А те чухання та ніби справляє їй невеличку приємність і невеличкий біль (Л. Мартович); Коросту ніби хтось ще дужче роздратував.  Словник української мови у 20 томах
2. чухання — чу́хання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. чухання — -я, с. Дія за знач. чухати і чухатися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. чухання — Чу́хання, -ння, -нню  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. чухання — Чухання, -ня с. Чесаніе, почесываніе зудящаго мѣста (но не гребешкомъ).  Словник української мови Грінченка