шавкотіти
ШАВКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Підсил. до ша́вкати.
— А хто ж буде від нас [виступати]? — поцікавилась вона.— Збирався Сергієнко вакулівський, та застудився, зовсім захрип, тільки шавкотить (Гончар, II, 1959, 187);
Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (Ле, Міжгір’я, 1953, 242);
В хлівці тихо шавкотіли качки (Вирган, В розп. літа, 1959, 279).
Словник української мови (СУМ-11)