шанці
ША́НЦІ, ів, мн. (одн. ша́нець, нця, ч.).
1. військ. Земляні укріплення у вигляді ровів з насипом; окопи.
Боплан відзначав, що 100 козаків з успіхом витримували бій проти 1000 татар під прикриттям зв’язаних возів.. і викопаних між ними шанців (окопів) (Іст. УРСР, І, 1953, 165);
По тім боці запорожці Покопали шанці (Укр.. думи.., 1955, 135);
Ще не закінчилися роботи коло шанців і окопів, як почувся рев ворожих гармат (Кобр., Вибр., 1954, 202);
Партизанська піхота.. нарила землі й лежала вже в шанцях, готуючись до відсічі (Ю. Янов., І, 1958, 152);
Розпалений боєм лейтенант Макаренко перестрибнув через шанець (Панч, В дорозі, 1959,119).
2. спец. Цегляні та інші підпорки (перев. в печі).
Лежак кладуть на шанці — цеглини, поставлені через певні проміжки на ребро (Овоч., 1956, 169).
Словник української мови (СУМ-11)