шархати
ША́РХАТИ, аю, аєш, недок. Те саме, що ша́ркати 1, 2.
Кожен до своєї ниви взявся і там-там по широкому степу на чвертках, на осьминах шархали коси, диркали серпи (Головко, II, 1957, 236);
Карпо замовкає. Перехиляючись всім тілом, люто шархає грабками (Стельмах, На.. землі, 1949, 170);
У залі вже знов шархали ногами (Головко, І, 1957, 152).
Словник української мови (СУМ-11)