шарітися
ШАРІ́ТИСЯ, і́юся, і́єшся, недок. Те саме, що шарі́ти¹.
Лукія почуває, як буйна гаряча хвиля обдає її. Ні з сього ні з того вона навіть шаріється перед бабою, почуває на щоках цей пал розшарілості і від цього зовсім ніяковіє (Гончар, Тронка, 1963, 93);
Кров на шатах препишних шаріється, оксамит і парчу залива (Л. Укр., І, 1951, 226);
Обличчя в нього було бліде й нездорове. Тільки невеличкі рум’янці ледве шарілися на вилицях (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 219).
Словник української мови (СУМ-11)