швиргонути
ШВИРГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до швиргнути.
Дід Панас виплутував рибу, клав собі в човен; налапав дві жаби й швиргонув їх спересердя геть у воду (Н.-Лев., І, 1956, 66);
Щось наче підхопило мене й швиргонуло на землю (Сміл., Сашко, 1954, 84);
Мар’ян Хомаха вискочив з хати. І капелюха свого забув. Устина швиргонула його за поріг (Чорн., Визвол. земля, 1950, 180);
// безос.
Ліве колесо потрапило в невидиму калабаню, тачка брикнула задом, і Йоньку швиргонуло в потік (Тют., Вир, 1960, 228).
Словник української мови (СУМ-11)