шевелюра
ШЕВЕЛЮ́РА, и, ж. Волосся на голові (перев. чоловіка).
"Що ж, видно, і його справи не такі вже веселі",— подумав Батайль, вгледівши сивизну в поріділій шевелюрі Бальзака (Рибак, Помилка.., 1956, 270);
Він глянув на себе у дзеркало. Темно-коричневий довгий шрам перетинав пострижену голову. Байдуже! Протягом місяця відросте шевелюра — і нічого не буде видно (Собко, Справа.., 1959, 312);
// Довге, пишне, густе волосся на голові чоловіка.
Професор Трембовський був.. маленький, худорлявий, мав розкішну сиву шевелюру і обличчя нервове та жваве (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 119);
Величезний на зріст, з великим круглим обличчям і пишною шевелюрою чорного смоляного волосся, Хорст справляв враження людини незвичайної сили й великого спокою (Собко, Серце, 1952, 28);
На його чоло недбало спадає буйна шевелюра (Літ. газ., 28.I 1958, 2).
◊ Леви́на (ле́в’яча) шевелю́ра див. леви́ний, ле́в’ячий.
Словник української мови (СУМ-11)