шелюги
ШЕ́ЛЮГИ, ів, мн. Те саме, що шелюга́.
Але ж і тут пригодонька мала — І шелюги щось хиляться похилі: Цю весну все геть повідь поняла, І над звичай далеко мріють хвилі… (Стар., Поет. тв., 1958, 200);
Вже аж під вечір, коли яруга крилася сутінками, покинув Тимко шелюги (Тют., Вир, 1964, 125);
Звідси, просто внизу під кручею, добре видно було.. жовті, вже опушені сіруватою хмарою котиків шелюги протилежного берега (Коз., Листи.., 1967, 239).
Словник української мови (СУМ-11)