шелюги
ШЕ́ЛЮГИ, ів, мн.
Те саме, що шелюга́ 2.
Але ж і тут пригодонька мала – І шелюги щось хиляться похилі: Цю весну все геть повідь поняла [пойняла], І над звичай далеко мріють хвилі... (М. Старицький);
Вже аж під вечір, коли яруга крилася сутінками, покинув Тимко шелюги (Григорій Тютюнник);
Звідси, просто внизу під кручею, добре видно було .. жовті, вже опушені сіруватою хмарою котиків шелюги протилежного берега (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)