шибати
ШИБА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., розм.
1. перех. і неперех. Ударяти по чому-небудь, ударятися об щось; бити, битися.
Спід волочка підлетів догори, середина утворила глибоку зачеревину [черево], а в ній, мов у довгій та вузькій кліті, шибала собою щука (Фр., III, 1950, 336);
//перен. Раптово, несподівано з’являтися (про думки, почуття).
[Xаритон:] Вчора зовсім було насупилося на дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре!.. (Кроп., II, 1958, 11);
По голові Семеновій шибали думки. "Невже пани такі погані, як оце про них усі кажуть — і мати, і Романко?" (Коцюб., І, 1955, 103).
∆ Кров шиба́є в го́лову кому — те саме, що Кров ударя́є в го́лову ( див. кров);
Шиба́є охо́та кому, кого — дуже кортить, хочеться комусь.
2. неперех. З великою силою і швидкістю спалахувати, вихоплюватися звідкись (перев. про полум’я).
Вже мати у печі запалила — дрова знов тріщать, полум’я шиба, і димно у хатці (Вовчок, І, 1955, 290);
// Почати сильно віяти (про вітер, запах тощо).
Метелиця шибає поміж смереками і виє-скаженіє (Ірчан, II, 1958, 223);
// перен. Вибухати, вириватися (про гучний звук, крик, лемент і т. ін.);
// перен. З’являтися від збудження, хвилювання.
Так і чую, як краска мені шибає вгору, аж у очі наллється, да й опуститься… (Барв., Опов.., 1902, 66).
∆ Шиба́ти в ніс — те саме, що Би́ти в ніс ( див. би́ти).
Е, гемонів хрін, як уже він у ніс шиба (Сл. Гр.).
ШИБА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., на кого, діал. Бути схожим, скидатися на кого-небудь.
Словник української мови (СУМ-11)