шибати
ШИБА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., розм.
1. що і без прям. дод. Ударяти по чому-небудь, ударятися об щось; бити, битися.
Спід волочка підлетів догори, середина утворила глибоку зачеревину [черево], а в ній, мов у довгій та вузькій кліті, шибала собою щука (І. Франко);
// перен. Раптово, несподівано з'являтися (про думки, почуття).
[Харитон:] Вчора зовсім було насупилося на дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре [ушкварить]! (М. Кропивницький);
По голові Семеновій шибали думки: “Невже пани такі погані, як оце про них усі кажуть – і мати, і Романко?” (М. Коцюбинський).
2. З великою силою і швидкістю спалахувати, вихоплюватися звідкись (перев. про полум'я).
Вже мати у печі запалила – дрова знов тріщать, полум'я шиба, і димно у хатці (Марко Вовчок);
// Починати сильно віяти (про вітер, опади, запах тощо).
Метелиця шибає поміж смереками і виє-скаженіє (Мирослав Ірчан);
// перен. Вибухати, вириватися (про гучний звук, крик, лемент і т. ін.).;
// перен. З'являтися від збудження, хвилювання.
Так і чую, як краска мені шибає вгору, аж у очі наллється, да й опуститься... (Ганна Барвінок).
◇ Кров ударя́є (бу́хає, шиба́є) / уда́рила (забу́хала, шибну́ла) в го́лову (до голови́) див. кров;
Шиба́є охо́та див. охо́та¹;
(1) Шиба́ти в ніс – те саме, що Би́ти в ніс (див. би́ти).
Е, гемонів хрін, як уже він у ніс шиба (Сл. Б. Грінченка).
ШИБА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., на кого, діал.
Бути схожим, скидатися на кого-небудь.
Словник української мови (СУМ-20)