шкрябнути
ШКРЯБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до шкря́бати.
Батько вразив її страшенне самолюбство, неначе шкрябнув нігтем по виразці (Н.-Лев., IV, 1956, 248);
Тимко відвів руку Елдара, і вона шкрябнула ножем по грубці, прописала слід (Тют., Вир, 1964, 365);
Комусь поталанило шкрябнути мене носком по потилиці… (Шовк., Інженери, 1956, 349).
2. неперех., розм., рідко. Втекти від кого-небудь, побігти.
Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, тихенько ахнула, миттю зім’яла в руці машкару й скоренько шкрябнула на піч (Вас., І, 1959, 121);
Як шкрябнув, так тілько мене й бачили (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)