шкрябнути
ШКРЯБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. кого, що. Однокр. до шкря́бати.
Батько вразив її страшенне самолюбство, неначе шкрябнув нігтем по виразці (І. Нечуй-Левицький);
Тимко відвів руку Елдара, і вона шкрябнула ножем по грубці, прописала слід (Григорій Тютюнник);
Комусь поталанило шкрябнути мене носком по потилиці... (Ю. Шовкопляс).
2. розм., рідко. Втекти від кого-небудь, побігти.
Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, тихенько ахнула, миттю зім'яла в руці машкару й скоренько шкрябнула на піч (С. Васильченко);
Як шкрябнув, так тілько мене й бачили (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)