шкрябонути
ШКРЯБОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до шкрябну́ти.
Ялиця ледве помітно увігнулася під нею.. Сухі віти, що торкались того краю, мов пазурі, шкрябонули по глині (Мур., Бук. повість, 1959, 27);
— Шкрябонув я ото документальну повість (Мушк., День.., 1967, 71);
[Кази-дорога:] Писар п’яний був, скочив, схопив гачок залізний від кухні та як не шкрябоне мене по голім тілі, аж я звився з болю (Фр., IX, 1952, 390).
Словник української мови (СУМ-11)