шляхта
ШЛЯ́ХТА, и, ж. Дрібне дворянство колишньої феодальної Польщі.
У феодальній Польщі селянство було пригноблене панами — великими поміщиками-магнатами і дрібними — шляхтою (Нова іст., 1956, 42);
Звичайно, як поляк, Хоцінський любив дечого багато і прибільшити, прикинути зайве, маючи на думці піднести вгору, піддержати нижчу польську шляхту (Н.-Лев., І, 1956, 158);
Біля нього стояв червонопикий вусатий хорунжий і всяка дрібна шляхта (Довж., І, 1958, 249);
// Польське дворянство взагалі.
Слухайте ж, щоб дітям потім розказать. Щоб— і діти знали, внукам розказали. Як козаки шляхту тяжко покарали За те, що не вміла в добрі панувать (Шевч., І, 1963, 166);
Шляхта жила так розкішна, що навіть чужоземці дивувались (Н.-Лев., VII, 1966, 33);
Із польським трудовим народом Він [Хмельницький] поруч проти шляхти йшов… (Рильський, III, 1961, 145);
// Дворянство дореволюційної України, Білорусії, Литви.
Українська шляхта частково переселилась на Лівобережжя, а та, що лишилася під владою Польщі, політична деморалізувавшись, у більшості своїй полонізувалася (Літ. Укр., 21.VI 1968, 3).
Словник української мови (СУМ-11)