шумко
ШУ́МКО. Присл. до шумки́й.
Він зітхає шумко, з полегшенням (Вас., II, 1959, 95);
Ранку рад, садовник [садівник] кишку тягне: він струмками між листям шумко шелестить (Тич., І, 1946, 269);
// у знач. присудк. сл.
З того часу в школі стало шумко й весело вечорами (Вас., І, 1959, 118).
Словник української мови (СУМ-11)