шумливо

ШУМЛИ́ВО. Присл. до шумли́вий¹

Від брязку заліза шумливо Знялося з ялин гайвороння (Стар., Вибр., 1959, 60);

Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли Рибним шляхом кораблі (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 62);

Весело чохкаючи, попахкуючи білястим димком, шумливо підкотив зіркатий, радянський [потяг] (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 12);

// у знач. присудк. сл.

«Так. Це ж клуб»,— згадав Орест і поволеньки пішов на нього. Всередині було людно й шумливо (Досв., Вибр., 1959, 355).

Значення в інших словниках

1. шумливо — ШУМЛИ́ВО. Присл. до шумли́вий¹. Від брязку заліза шумливо Знялося з ялин гайвороння (М. Старицький); Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли Рибним шляхом кораблі (Борис Тен, пер. з тв.  Словник української мови у 20 томах
2. шумливо — шумли́во прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
3. шумливо — Присл. до шумливий I. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови