шумливо

ШУМЛИ́ВО.

Присл. до шумли́вий¹.

Від брязку заліза шумливо Знялося з ялин гайвороння (М. Старицький);

Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли Рибним шляхом кораблі (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Весело чохкаючи, попахкуючи білястим димком, шумливо підкотив зіркатий, радянський [потяг] (В. Бабляк);

// у знач. пред.

“Так. Це ж клуб”, – згадав Орест і поволеньки пішов на нього. Всередині було людно й шумливо (Олесь Досвітній).

Значення в інших словниках

1. шумливо — шумли́во прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. шумливо — Присл. до шумливий I. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. шумливо — ШУМЛИ́ВО. Присл. до шумли́вий¹ Від брязку заліза шумливо Знялося з ялин гайвороння (Стар., Вибр., 1959, 60); Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли Рибним шляхом кораблі (Гомер, Одіссея, перекл.  Словник української мови в 11 томах