шумливий
ШУМЛИ́ВИЙ¹, а, е.
1. Який видає, утворює шум (див. шум¹ 1).
Левади рідні, голосні, співучі! Стави з шумливими вербами! Дівочі ігрища незабутні! Покидає вас вродлива дівчина (П. Куліш);
Тетяна Павлівна стоїть у задумі. Може, згадалось їй дитинство, що пройшло над шумливою Россю в селі недалеко від Корсуня (І. Цюпа);
Пінява, висока й шумлива хвиля б'є сердито в берег (А. Шиян);
Над нашим домом пролягає траса. Тут на Москву, на Бухарест, на Прагу Шумливі пролітають літаки (М. Рильський);
Назустріч мені з шумливого різношерстого натовпу виривається квоктання якоїсь старої пані (П. Колесник);
Переважала шумлива, балакуча молодь, тільки біля пасажира з валізкою присів один уже з сивиною на скронях (П. Панч).
2. Який відбувається із шумом (див. шум¹ 1), супроводжується шумом.
Піхтір скорився, хоч уся душа його рвалася з сумної хати на те шумливе снігове свято школярське (С. Васильченко);
// Сповнений шуму, пожвавлення, руху, суєти.
Яка-небудь шина .. або чавунне колесо, до половини загрузле в землю, викликали перед його очі картину шумливого життя фабрики (М. Коцюбинський);
Закриєш очі – і встають в уяві .. міста шумливі, села прибережні (І. Гончаренко);
Шумливий базар – місце спродажу рибалками здобичі моря й овочівниками плодів землі – клав на обличчя міста барви теплі, м'які, але яскраві (Ю. Смолич).
3. перен., розм. Гучний, розрахований на ефект.
Маруся заграла фугу, швидку й голосну. Ломицький підвів голову. Його неприємно вразила шумлива, галаслива, аж криклива музика (І. Нечуй-Левицький);
Його бачили всюди, створювалося враження, що він бував одночасно в кількох місцях. Як наслідок такої шумливої діяльності, дуже швидко всі до одного на фабриці знали про те, що він проводить важливі експерименти (М. Ю. Тарновський).
ШУМЛИ́ВИЙ², а, е.
Який піниться, вкритий шумом (див. шум² 1); пінявий.
Словник української мови (СУМ-20)