щетинитися
ЩЕТИ́НИТИСЯ, иться, недок., рідко. Здійматися догори, ставати дибом, настовбурчуватися (про шерсть, волосся).
Гестапівець відкопилює губи, вусики щетиняться і підпирають ніс: — А де ви навчилися нашої мови? (Хижняк, Тамара, 1959, 119);
// перен. Стояти, стирчати, як щетина.
Тепер не тільки в колгоспі «Дніпро», а й по всьому Черкаському району — з легкої руки Клименка — щетиниться, бронзовіє, бринить могутнім важким колоссям безоста (Літ. Укр., 12.VП 1966, 1).
Словник української мови (СУМ-11)