єретик
ЄРЕТИ́К, а́, ч.
1. Людина, яка відступилась від догм панівної релігії; послідовник єресі (у 1 знач.).
А я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов’яни стали Добрими братами, 1 синами сонця правди, І єретиками Отакими, як Констанцькцй Єретик великий! (Шевч., І, 1951, 264);
Всіх, хто не визнавав уніатської церкви, [польський] уряд оголосив єретиками (Іст. УРСР, 1953, 161);
*У порівн. Не йде старий до вечерні, сидить, мов єретик (Гончар, Таврія.., 1957, 25).
2. перен. Людина, яка відступає від панівних чи загальноприйнятих поглядів, правил, положень і т. ін.
Словник української мови (СУМ-11)