інерція
ІНЕ́РЦІЯ, ї, ж.
1. Властивість тіла зберігати стан спокою або прямолінійний рівномірний рух, поки яка-небудь зовнішня сила не виведе його з цього стану.
Враз музика увірвалась. Коло зробило ще по інерції рух, але ту ж мить розірвалось (Коцюб., І, 1955, 233);
У своїх дослідах Ньютон базувався на законах механіки, а саме на законі інерції та законі складання швидкостей (Наука.., 12, 1960, 49);
Нова пригода сталась у той момент, коли вже збігав [Біда] з горба, збігав не гальмуючи, аби з розгону за інерцією вибігти далі в поле (Трубл., І, 1955, 52);
*Образно. Ще сильна інерція старої наукової роботи (Еллан, II, 1958, 178).
◊ За іне́рцією — за звичкою, несвідомо, машинально.
Огей механічно, за інерцією хутко вдягається (Досв., Вибр., 1959, 300).
2. перен. Відсутність активності, бездіяльний стан; нерухливість, інертність.
[Аркадій:] В нашій країні.. переможено назавжди інерцію віків (Корн., І, 1955, 97).
Словник української мови (СУМ-11)