їзда
ЇЗДА́, и, жін.
1. Дія за значенням їздити.
Кінські підкови хляпали та калюка на всі боки розбігалася од прудкої ізди... (Панас Мирний, I, 1949, 330);
Вона зовсім забракувала лижі і спосіб ізди на них (Леся Українка, V, 1956, 54);
Після довгої ізди в автобусі Антон, розминаючи ноги, вийшов з машини (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 197).
2. У сполуч. з іменниками, які означають час, є мірою відстані.
До Мессіни лишилась 1 година їзди (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 353);
Хто б повірив, що звідси лише година їзди до великого міста1 (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 3).
Словник української мови (СУМ-11)