вимовний

ВИРА́ЗНИЙ (про обличчя, очі тощо — який виражає внутрішні якості, почуття, переживання), ВИМО́ВНИЙ, ПРОМО́ВИСТИЙ, ПРОНИ́КЛИВИЙ, ВИРАЗИ́СТИЙ, ЕКСПРЕСИ́ВНИЙ книжн. Риси її виразного вродливого обличчя займалися огнем глибокої чужої душі (Ганна Барвінок); Очі вимовні, як у гірської сарни (М. Коцюбинський); Промовистий погляд; Промовиста усмішка; (Кассандра:) Не знаю я нічого, тільки бачу кривий гієни погляд, тільки чую проникливий хижацький голос (Леся Українка); На Уляну глянуло двоє виразистих.. очей (Д. Бедзик); Сила цих експресивних.. рядків ("Ронделі" П. Тичини) дорівнювала силі бойових гасел (Л. Новиченко). — Пор. 2. багатозна́чний.

ДОКІ́РЛИВИЙ (який виражає докір, сповнений докору), ДОКІ́РНИЙ рідше, ВИМО́ВНИЙ діал.; УЩИ́ПЛИВИЙ (ВЩИ́ПЛИВИЙ) (з глузуванням). Горілка неначе розв'язувала йому язик. Але тоді його розмова ставала докірливою; його слова були ущипливі (І. Нечуй-Левицький); Димить на дні (душі) один докірний спомин, Та додає пекучої нудьги (переклад П. Грабовського); Служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, щодня вимовляє (пісня).

КРАСНОМО́ВНИЙ (про людину — здатний гарно, майстерно говорити; про мовлення — який характеризується майстерністю), РЕЧИ́СТИЙ розм., ПРОРЕЧИ́СТИЙ заст., ВИМО́ВНИЙ діал., ШИРОКОМО́ВНИЙ рідко; СОЛОДКОМО́ВНИЙ розм. (який милує слух своїми словами); ПИШНОМО́ВНИЙ, ВИСОКОМО́ВНИЙ, ХИТРОМО́ВНИЙ заст. (який добирає надмірно вишукані слова). Він ставав красномовним тільки в жіночому товаристві, з чоловіками було нецікаво (П. Загребельний); — Вила — невелике досягнення нашої РТС, — кинув Ярослав з-за гурта дівчат. — Хто це там речистий такий? — спідлоба націлився в його бік Чавун (І. Волошин); А був він на язик проречистий, вимовний (І. Франко); Іде султан, покинувши в дивані Башів та візирів широкомовних (П. Куліш); Солодкомовні зверни до владики суворого речі (М. Зеров); Людмила пишномовна. Замість того, щоб сказати одне слово "ледар", вона розказує про Данила: — Це пасивний індивідум, для якого активні поривання... (з журналу).

Значення в інших словниках

1. вимовний — вимо́вний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. вимовний — Красномовний, проречистий, промовистий, значущий, багатозначний, виразний, виразистий.  Словник синонімів Караванського
3. вимовний — -а, -е. 1》 Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.). || Який яскраво, виразно передає що-небудь. 2》 діал. Красномовний. 3》 діал. Докірливий. 4》 лінгв. Стос. до вимови. Вимовні норми.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вимовний — 1. багатомовний, виразний, див. виразисте 2. це що легко вимовити  Словник чужослів Павло Штепа
5. вимовний — ВИМО́ВНИЙ, а, е. 1. Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.). Очі вимовні, як у гірської сарни (М. Коцюбинський); // Який яскраво, виразно передає що-небудь.  Словник української мови у 20 томах
6. вимовний — див. виразний  Словник синонімів Вусика
7. вимовний — Ви́мовний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. вимовний — ВИМО́ВНИЙ, а, е. 1. Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.). Очі вимовні, як у гірської сарни (Коцюб., І, 1955, 395); // Який яскраво, виразно передає що-небудь.  Словник української мови в 11 томах
9. вимовний — Вимовний, -а, -е 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово. О. 1862. ІІІ. 52. 2) Условленный, условный. 3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами.  Словник української мови Грінченка