вимовний

ВИМО́ВНИЙ, а, е.

1. Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.).

Очі вимовні, як у гірської сарни (М. Коцюбинський);

// Який яскраво, виразно передає що-небудь.

Очі не заплакали, але загорілися таким вогнем, що був вимовніший за сльози! (Ірина Вільде);

Заслуговує уваги і такий вимовний факт цього часу, як конституція сеймова 1647 р. про “права подавання хлібів духовних” (з наук. літ.).

2. діал. Красномовний.

Був він на язик проречистий, вимовний (І. Франко);

[Наталя:] Я не хочу [одружуватися]... мене ніхто не може присилувати... [Золотницький:] Надто вимовна і до суперечності скваплива зробилася! (Б. Грінченко).

3. діал. Докірливий.

Служащий хліб добрий, та тільки вимовний (П. Чубинський).

4. лінгв. Стос. до вимови.

Характерною рисою мовлення представників різних мов, що спілкуються англійською, є вимовний акцент, утворений відхиленнями від орфоепічної норми іноземної мови (з наук. літ.);

На недоцільність строгого дотримання вимовного стандарту, на основі якого проводиться вивчення англійської мови в Україні, вказує хоча би той факт, що навіть самі англійці ним не послуговуються (з Інтернету).

Значення в інших словниках

1. вимовний — вимо́вний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. вимовний — Красномовний, проречистий, промовистий, значущий, багатозначний, виразний, виразистий.  Словник синонімів Караванського
3. вимовний — -а, -е. 1》 Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.). || Який яскраво, виразно передає що-небудь. 2》 діал. Красномовний. 3》 діал. Докірливий. 4》 лінгв. Стос. до вимови. Вимовні норми.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вимовний — 1. багатомовний, виразний, див. виразисте 2. це що легко вимовити  Словник чужослів Павло Штепа
5. вимовний — див. виразний  Словник синонімів Вусика
6. вимовний — ВИРА́ЗНИЙ (про обличчя, очі тощо — який виражає внутрішні якості, почуття, переживання), ВИМО́ВНИЙ, ПРОМО́ВИСТИЙ, ПРОНИ́КЛИВИЙ, ВИРАЗИ́СТИЙ, ЕКСПРЕСИ́ВНИЙ книжн.  Словник синонімів української мови
7. вимовний — Ви́мовний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. вимовний — ВИМО́ВНИЙ, а, е. 1. Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.). Очі вимовні, як у гірської сарни (Коцюб., І, 1955, 395); // Який яскраво, виразно передає що-небудь.  Словник української мови в 11 томах
9. вимовний — Вимовний, -а, -е 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово. О. 1862. ІІІ. 52. 2) Условленный, условный. 3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами.  Словник української мови Грінченка