вимовний
ВИМО́ВНИЙ, а, е.
1. Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.).
Очі вимовні, як у гірської сарни (Коцюб., І, 1955, 395);
// Який яскраво, виразно передає що-небудь.
Очі не заплакали, але загорілися таким вогнем, що був вимовніший за сльози! (Вільде, Сестри.., 1958, 161).
2. діал. Красномовний.
А був він на язик проречистий, вимовний (Фр., XIII, 1954, 382);
[Наталя:] Я не хочу [виходити заміж]… мене ніхто не може присилувати… [Золотницький:] Надто вимовна і до суперечності скваплива зробилася! (Гр., II, 1963, 548).
3. діал. Докірливий.
Служащий хліб добрий, та тільки вимовний (Чуб., V, 1874, 1020).
4. лінгв. Стос. до вимови.
Вимовні норми.
Словник української мови (СУМ-11)