вручити
ДАВА́ТИ (комусь особисто, до рук), ПОДАВА́ТИ, ВКЛАДА́ТИ зі сл. в руку (руки), перев. уроч.; ВРУЧА́ТИ (в офіційній, урочистій обстановці); ПЕРЕДАВА́ТИ (від однієї особи до іншої); РОЗДАВА́ТИ, РОЗТИКА́ТИ розм. (кільком, багатьом); ВІДДАВА́ТИ (перев. повертаючи назад узяте, позичене тощо); СУ́НУТИ, СО́ВАТИ (поспішно, недбало чи потай). — Док.: да́ти, пода́ти, вкла́сти, вручи́ти, переда́ти, розда́ти, розти́кати, відда́ти, суну́ти. — Яка ж дівчинка розумненька! — щовечора казала сусіда стара, гладячи дівчинку по головці та даючи у дрібненькі рученятка шажок і другий (Марко Вовчок); Суворо й урочисто подавала мати батькові свячений хліб,.. нарізав (батько) його.. і роздавав родині (Ю. Яновський); Вкладає (Гелен) меча в руку Кассандри (Леся Українка); Раз у раз долинають оплески: ..то ще комусь вручають атестат зрілості (О. Гончар); Роман виймає з кишені гроші, передає матері (М. Стельмах); — На ж намисто! — здіймаючи з шиї, подає Христя. — Не треба. Як прийдеш — тоді віддаси (Панас Мирний); Одна (баба) та суне мені попід столик гроші (Лесь Мартович); Бачить (Явдоха), що солдат не дивиться на неї, та й стала йому совати бублики в руку (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник синонімів української мови