глушко

ГЛУХИ́Й ім. (людина, яка не чує або погано чує), ГЛУХА́Р розм., ГЛУХА́НЬ розм., ГЛУШКО́ зневажл., ГЛУШМА́Н зневажл., ГЛУХА́ ТЕТЕ́РЯ зневажл. Глухий не дочує, то вигадає (прислів'я); (Федорович:) Що?.. Як ти сказав, Васильовичу? (Васильович:) Глухар! (І. Микитенко); До нього знову повернулися пісня і слух, хоча довго не хотіли примиритися з цим ті безжалісні просмішники, які навіки охрестили його глуханем (М. Стельмах); "Чернички".. говорили йому всякі страмні слова, гадаючи, що глушко нічого з того не чує (переклад М. Лукаша); Батько, затятий мовчун, прозваний у селі глушманом, раптом заговорив (В. Речмедін); Ще буду дідом — глухою тетерею, не чутиму дзвонове "бев" та "бев!" (В. Бичко).

Значення в інших словниках

1. глушко — -а, ч., зневажл. Те саме, що глушман.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. глушко — ГЛУШКО́, а́, ч., зневажл. Те саме, що глушма́н. Чернички .. говорили йому всякі страшні слова, гадаючи, що глушко нічого з того не чує (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).  Словник української мови у 20 томах
3. Глушко — Глушко́ прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.  Орфографічний словник української мови
4. глушко — див. глухий  Словник синонімів Вусика
5. глушко — ГЛУШКО́, а́, ч., зневажл. Те саме, що глушма́н.  Словник української мови в 11 томах
6. глушко — Глушко, -ка м. Глухой человѣкъ. Аф. 361.  Словник української мови Грінченка