гнів
ГНІВ (почуття сильного обурення; стан нервового збудження), ЗЛІСТЬ, СЕ́РЦЕ, ПЕРЕСЕ́РДЯ діал., ІРИТА́ЦІЯ зах., ПА́СІЯ діал. — Нехай священний помсти гнів Веде нас в боротьбі! (Т. Масенко); Вона замітала горниці і кидала стільцями од злості (І. Нечуй-Левицький); Голос у Каленика Романовича був хоч і сердитий, але звучало в ньому більше батьківського бурчання, ніж серця (І. Сенченко); Вона була.. дуже вразлива і люта, а в пересердю не перебирала, кого б'є, чим і куди (І. Франко); Отець Сидір ніколи, навіть у хвилини найбільшої іритації, не дозволяв собі відізватися грубо до мужика (Ірина Вільде). — Пор. 1. злість, 1. лють, несамови́тість.
ЛЮТЬ (почуття сильного обурення, роздратування, гніву), ЛЮ́ТІСТЬ, РОЗЛЮ́ЧЕНІСТЬ, РОЗЛЮТО́ВАНІСТЬ, ЛЮ́ТОЩІ, СКАЖЕ́НІСТЬ, ПА́СІЯ діал., Я́РІСТЬ рідше. На неї напала така лють, що сама себе не тямила (Лесь Мартович); (Агафія:) Відки у тебе така лютість на свою власну дитину? (І. Франко); Її тиха мова гасила його лютощі (Панас Мирний); Приносив (син) кождого півріччя чим раз, то гірше свідоцтво. При таких нагодах змінялись любов і пестощі вітця в скаженість (О. Кобилянська); Коли його хто чим-небудь подразнив, хоч би жартом, зараз попадав у таку ярість, що міг допуститися і найбільшого злочину (С. Ковалів). — Пор. гнів, 1. злість, несамови́тість.
Словник синонімів української мови