гугнити

ГУГНЯ́ВИТИ (говорити, співати нерозбірливо, у ніс), ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм., ГУНЯ́ВИТИ розм. — Йду, бачу, — сидить цей страшило, гугнявить якусь пісню (О. Іваненко); — Ач, клятий, винуєшся, — незлобливо гугнить дід Овсій (Л. Юхвід); Режисер трохи гунявить (Ю. Яновський).

ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИ підсил., ДУДІ́ТИ розм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИ підсил., ФУРКОТА́ТИ підсил. (перев. при обертанні). Бас гуде, скрипка грає, Іван мовчить, та все знає (пісня); В степу, за обрієм, як далекий грім, гула канонада (Л. Дмитерко); За версту від фільварку гуготіла парова молотарка (А. Іщук); А жорна гугонять на поставах монотонно цілу добу (І. Волошин); Знову гугнить телефон (І. Кочерга); Гуде вітер, стугонить у трубі (С. Васильченко); Грубі сосни нагиналися верхами й стукали одна об одну. Дудніли й гуділи, неначе дзвонили глухо великі дзвони (Лесь Мартович); Метіль У комині ревіла (М. Бажан); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); Фуркочуть коловороти, крутячи мотуззя (І. Франко). — Пор. 1. гуркота́ти.

Значення в інших словниках

1. гугнити — гугни́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. гугнити — і гугніти, -ню, -ниш, недок., розм. 1》 Те саме, що гугнявити. 2》 Звучати неясно; звучати набридливо, монотонно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гугнити — див. говорити  Словник синонімів Вусика
4. гугнити — ГУГНИ́ТИ і ГУГНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., розм. 1. Те саме, що гугня́вити. — Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір, славні люди були! — Угу, — гугнить ворона, а рака кріпенько держить (Стор.  Словник української мови в 11 томах
5. гугнити — Гугни́ти, -ню́, -ни́ш гл. 1) = гугнявіти. Щось гугнить, ніяк його і не второпаєш, що він верзе. Стор. II. 69. Угу, гугнить ворона. Стор. І. 15. 2) Не ясно звучать. Десь далеко гугнив охотничий ріг. Стор. МПр. 110.  Словник української мови Грінченка