гугнити

ГУГНИ́ТИ і ГУГНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., розм.

1. Те саме, що гугня́вити.

— Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір, славні люди були! — Угу, — гугнить ворона, а рака кріпенько держить (Стор., 1, 1957, 29);

— Ач, клятий, винуєшся, — незлобно гугнив дід Овсій (Юхвід, Оля, 1959, 155).

2. Звучати неясно; звучати набридливо, монотонно.

Всі замовкли і стали прислухаться, аж справді десь далеко гугнів.. [мисливський] ріг (Стор., І, 1957, 390);

Знову гугнить телефон. Тривожні дзвінки (Коч., І, 1956, 614).

Значення в інших словниках

1. гугнити — гугни́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. гугнити — і гугніти, -ню, -ниш, недок., розм. 1》 Те саме, що гугнявити. 2》 Звучати неясно; звучати набридливо, монотонно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гугнити — див. говорити  Словник синонімів Вусика
4. гугнити — ГУГНЯ́ВИТИ (говорити, співати нерозбірливо, у ніс), ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм., ГУНЯ́ВИТИ розм. — Йду, бачу, — сидить цей страшило, гугнявить якусь пісню (О. Іваненко); — Ач, клятий, винуєшся, — незлобливо гугнить дід Овсій (Л.  Словник синонімів української мови
5. гугнити — Гугни́ти, -ню́, -ни́ш гл. 1) = гугнявіти. Щось гугнить, ніяк його і не второпаєш, що він верзе. Стор. II. 69. Угу, гугнить ворона. Стор. І. 15. 2) Не ясно звучать. Десь далеко гугнив охотничий ріг. Стор. МПр. 110.  Словник української мови Грінченка