достоту

НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ) (у повній відповідності до дійсності, до справжнього стану речей), ПЕ́ВНО (ПЕ́ВНЕ рідше), ТО́ЧНО, ДОСТОВІ́РНО, ДОСТО́ТУ, ДОСТЕМЕ́ННО, НЕСТЕМЕ́ННО розм., ДОСТО́ТНО рідко. Про це дехто догадувався, дехто і напевне знав (А. Головко); Тепер усе піде по-іншому. Вже тепер можемо сказати цілком певно: плакали межі на куркульських ланах! (О. Довженко); — Уже як стражник казав оте Омелькові, то то вже певно (Панас Мирний); — Твоя квартира і барахло, — похмуро відрубав Князьковський, — реквізиції не підлягають, це точно (Ю. Смолич); — А мудрий цар Соломон до Суламіфі пішки ходив, не їздив.. Це, Семене, тепер уже достовірно відомо (І. Ле); Я, коли хочеш, розкажу достоту, Я чоловік бувалий, знаю все (Леся Українка); Де саме розміщено заряди, Кравець знав достеменно (С. Голованівський).

Значення в інших словниках

1. достоту — досто́ту прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. достоту — пр.н. істинно.  Словник синонімів Караванського
3. достоту — присл. 1》 Точно. 2》 Справді, дійсно, істинно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. достоту — див. багато; мабуть; схожий  Словник синонімів Вусика
5. достоту — Досто́ту, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. достоту — ДОСТО́ТУ, присл. 1. Точно. — Ох, ох, ох! — застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 289); Ця борода робила його.. поруч з маленькою Галею достоту схожим на билинного богатиря (Смолич, V, 1959, 390).  Словник української мови в 11 томах
7. достоту — Достоту нар. Точь въ точь. Вона дивилась на жовте й підсиняне батьківське лице.... і злякалась, думаючи, що колись такий достоту буде її чоловік. Левиц. Пов. 279.  Словник української мови Грінченка