дух
ДИ́ХАННЯ (вбирання й випускання повітря відповідними органами), ВІ́ДДИХ, ПО́ДИХ (перев. окремий такт дихання); ДУХ розм. (перев. у сталих словосполученнях). Дихання його стало клекотливим і переривчастим (З. Тулуб); Якась гаряча хвиля била йому в лице, влітала з віддихом в груди (М. Коцюбинський); Тебе я обнімаю. Мій білий подих на твоїй руці (М. Вінграновський); Єремія зітхнув глибоко усіма грудьми і вперше перевів дух (І. Нечуй-Левицький).
ДУХ (добра або зла безплотна надприродна істота); ДЕ́МОН (перев. злий); ДЖИН (в арабській та іранській міфології); ЕЛЬФ поет. (із старогерманської міфології); ГЕ́НІЙ (перев. покровитель людини в її справах). Майже над кождими воротами на жердці висіла прибита якась хижа птиця: то сова, то сорока,.. се були знаки духів — опікунів дому (І. Франко); Печальний демон, дух вигнання, літав над обрієм земним (переклад В. Сосюри); Працівник спецслужби зник за кущами китайської троянди, наче джин у глекові факіра (Є. Гуцало); Ви цариця прозорих, як марево, фей, Ви Моргана прекрасна; А я ельф, білий ельф, я мов усміх лілей (М. Вороний); Хто вмирав тоді, не відав страху, .. Геній стиха цілував бідаху, І гасив свій факел неборак (П. Куліш).
ДУША́ (внутрішній світ людини з її почуттями, переживаннями, настроями), ДУХ, НУТРО́ розм., СЕРЕ́ДИНА розм., УТРО́БА розм., ДУШИ́ЦЯ зневажл. Вічна легенда про двох братів, вирізьблена на далекому місяці, бентежить душу, як і завжди, .. своєю трагедією (І. Багряний); Як не любити роботи розумної, Праці, що дух веселить? (М. Рильський); Раніше Мар'ян перед Глущуком своє хиже нутро маскував солодкими словами (С. Чорнобривець); Такий мій характер, така моя середина, і я не раз обливав слізьми свої руки, схиливши голову на них, не в силі хоч раз цього позбутися (Ю. Яновський); Бажання куці, та неситі й злі. Дарма таїть їх немічна утроба (Л. Дмитерко); Він зібрав всі сили, всю рішучість, на яку спроможна була його мізерна душиця (З. Тулуб).
ЗА́ПАХ (властивість речовин діяти на органи нюху і сприйматися ними), ПО́ВІВ, ПО́ДИХ, ДУХ розм., ПАХ розм., поет.; ЧАД (міцний, густий запах); ПРИ́ПАХ розм. (легкий запах); НАСТІ́Й (стійкий); ДУШО́К розм., ЗАПАШО́К розм. (перев. неприємний припах). Гіркуватий запах квіток лоскотав йому ніздрі (В. Козаченко); В сухий настій лісових трав і квітів вплітається вологий повів нещодавно внесених з льоху яблук і ярого меду (М. Стельмах); Гіркі подихи піднесе мені степ (Ю. Яновський); Йшов землянкою запашний полинний дух (З. Тулуб); Матіола квітла на грядках.. І лила лукаво-ніжний пах В сині вікна білого сільбуда (М. Рильський); Ані черешень, ані гаю, ані струнких тополь, — зате все в млоснім чаді завмирає, коли акація цвіте (І. Муратов). — Пор. 1. па́хощі.
ПОВІ́ТРЯ (суміш газів, необхідних для життя людини, тварин, рослин), АТМОСФЕ́РА, ДУХ розм. Повітря було напоєне креозотом.. і ще чимсь вокзальним (В. Даниленко); Сонце з усією силою, спроможною просякти атмосферу й досягти землі, виливало своє тепле сяйво навколо (О. Досвітній); Я морозу не боюся І хто мерзне — я сміюся: Бабу гріє не кожух, А веселий теплий дух (Л. Глібов).
Словник синонімів української мови