завидувати

ЗА́ЗДРИТИ (відчувати заздрість), ЗА́ЗДРИТИСЯ розм., ЗАВИ́ДУВАТИ розм., ЗА́ЗДРОСТИТИ діал. Як усі здивуються, коли вона на свято узує їх (чоботи), як усі будуть заздрити їй!.. (Панас Мирний); На велику худобу, батьківщину її заздрились (Ганна Барвінок); Не завидуй багатому; Багатий не знає Ні приязні, ні любові — Він все те наймає (Т. Шевченко); Багатирки надимали презирливо губи, а Мартоха думала: "заздростять!" (Леся Українка).

Значення в інших словниках

1. завидувати — зави́дувати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. завидувати — -ую, -уєш, недок., кому, чому, рідко на кого – що. Те саме, що заздрити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. завидувати — Заздрити, позаздрити  Словник чужослів Павло Штепа
4. завидувати — ЗАВИ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., кому, чому, рідко на кого – що, розм. Те саме, що за́здрити. Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному! (Біблія. Пер. І.  Словник української мови у 20 томах
5. завидувати — Зави́дувати, -дую, -дуєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. завидувати — ЗАВИ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., кому, чому, рідко ча кого — що. Те саме, що за́здрити. Не завидуй багатому: Багатий не знає Ні приязні, ні любові — Він все те наймає (Шевч., І, 1951, 260); — Всі завидують ча нашу хату.  Словник української мови в 11 томах
7. завидувати — Завидувати, -дую, -єш гл. Завидовать. Ой у броду, ой у броду брамі дівчини воду, там козаченько коня напуває, завидує на її вроду. н. п.  Словник української мови Грінченка