заговорити

ЗАГОВОРИ́ТИ (почати розмову, звертаючись до когось), ЗАБАЛА́КАТИ розм., ЗАГОМОНІ́ТИ розм., ЗАМО́ВИТИ заст. рідко; ОБІЗВА́ТИСЯ, ОКЛИ́КНУТИСЯ розм. (звернутися з розмовою, запитанням і т. ін.). — Недок.: загово́рювати, забала́кувати, замовля́ти, обзива́тися, оклика́тися. Князь Костянтин заговорював до Єремії, але молодий хлопець, обізвавшись до його одним словом і то з неохотою, знов мовчав (І. Нечуй-Левицький); — Ходім! ходім! — замовлять усі разом та й підуть (до Чіпки) (Панас Мирний); От люди вироїлися з церкви, ідуть, гудуть, інші до його обзиваються, питають, чого він такий смутний (Марко Вовчок); Схаменувся (Палінур). І до Нептуна окликнувся: "А що ти робиш, пан Нептун!" (І. Котляревський).

Значення в інших словниках

1. заговорити — заговори́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. заговорити — [заговоритие] -воур'у, -вориеш  Орфоепічний словник української мови
3. заговорити — див. заговорювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. заговорити — заговори́ла (проки́нулася) со́вість у кого, рідко у кому і без додатка. Хто-небудь став чесним, справедливим; кому-небудь стає соромно за свої вчинки.  Фразеологічний словник української мови
5. заговорити — Заговори́ти, -ворю́, -во́риш, -рять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. заговорити — ЗАГОВОРИ́ТИ див. загово́рювати.  Словник української мови в 11 томах
7. заговорити — Заговорити, -ся см. заговорювати, -ся.  Словник української мови Грінченка