княжити

КНЯЗЮВА́ТИ (управляти князівством), КНЯ́ЖИТИ. (Юра:) Князь! Значить, ви князюєте? (Князь:) Ні (О. Левада); Рюрик княжив у Києві 1194-1211 рр. (С. Руданський).

Значення в інших словниках

1. княжити — кня́жити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. княжити — див. керувати  Словник синонімів Вусика
3. княжити — -жу, -жиш, недок., іст. Правити князівством (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. княжити — КНЯ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., іст. Правити князівством (у 1 знач.). Десь думає [князь], як тяженько княжить Без війська (І. Франко); Розкажу вам, як на горах Славний Київ наш постав .. Як столицею він став… Хто й коли у ньому княжив (О.  Словник української мови у 20 томах
5. княжити — Кня́жити, кня́жу, -жать, -жать; княж, кня́жте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. княжити — КНЯ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., іст. Правити князівством (у 1 знач.). Десь думає [князь], як тяженько княжить Без війська (Фр., XIII, 1954, 423); Запросила [боярська верхівка] княжити в Київ з Переяслава Володимира Всеволодовича Мономаха (Іст. УРСР, І, 1953, 74).  Словник української мови в 11 томах
7. княжити — Княжити, -жу, -жи́ш гл. 1) Княжить. 2) Быть женихомъ или невѣстою. Буду ж бо я в суботу княжити, будуть мені бояри служити. Рк. Макс. Устань, Марусенько, не княжи, відсунь кватирочку, погляди, чи всі бояри на дворі. Рк. Макс.  Словник української мови Грінченка