кочовик

КОЧІВНИ́К (представник кочівного племені, народу), КОЧОВИ́К, НОМА́Д іст. В сиву давнину біля цієї могили таборилися стійбища кочівників (С. Добровольський); Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (О. Гончар); Були номади — скіфи кочові. Товар свій пасли десь там аж до Криму (Л. Костенко); Номади кочують по безкраїх пустинях цілі тисячі років у пошуках пасовиськ для своїх табунів (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. кочовик — кочови́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. кочовик — Кочівник, (у шатрі) шатерник, п! СКИТАЛЬНИК; мн. КОЧОВИКИ, іс. номади.  Словник синонімів Караванського
3. кочовик — КОЧОВИ́К див. кочови́ки.  Словник української мови у 20 томах
4. кочовик — Кочови́к, -ка і кочівни́к, -ка́; -ки́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. кочовик — КОЧОВИ́К див. кочовики́.  Словник української мови в 11 томах