кіпчик

ГОРБО́К (невисокий горб), ГО́РБИК, ПА́ГОРБОК, МОГИ́ЛКА, ПРИ́ГОРБОК розм., КІ́ПЧИК розм., КІ́ПЕЦЬ діал.; КУ́ПИНА́ (на луці, болоті). З горбка я почав спускатися по схилу донизу (Є. Гуцало); Щодуху він на горбик вибіг, став І довго-довго видом тим впивався, Що розстелився перед ним (І. Франко); Земля простеляла переді мною пагорбки й лощини (Ю. Яновський); Річечки спускалися з гір, рили талий сніг, розтоплювали; у полі могилки показалися (Панас Мирний); Отіняв її (криницю) тернами оброслий кіпчик (І. Франко); Подався (Петрій) до невеличкого кіпця, зарослого терням (І. Франко); Пнеться, як жаба на купину (прислів'я).

Значення в інших словниках

1. кіпчик — Горбок [IV]  Словник з творів Івана Франка
2. кіпчик — кі́пчик іменник чоловічого роду діал.  Орфографічний словник української мови
3. кіпчик — -а, ч., діал. Зменш. до кіпець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кіпчик — КІ́ПЧИК, а, ч., діал. Зменш. до кіпе́ць. Темно в ній [криниці] було, бо отіняв її оброслий тернами кіпчик (І. Франко); Хто зі стрільців мав лопатку, викопав собі кіпчик перед головою, хто не мав, застромив галузку, щоб його ворог не бачив (із журн.).  Словник української мови у 20 томах
5. кіпчик — КІ́ПЧИК, а, ч., діал. Зменш. до кіне́ць. Темно в ній [криниці] було, бо отіняв її оброслий тернами кіпчик (Фр., V, 1951, 25).  Словник української мови в 11 томах