любчик
КОХА́НИЙ ім. (чоловік, якого кохають), МИ́ЛИЙ, ЛЮ́БИЙ, ЛЮБИ́МИЙ, КОХА́НЕЦЬ рідше, КОХА́ННЯ розм., ЛЮБКО́ розм., ЛЮ́БЧИК розм., СИМПА́ТІЯ розм., ПА́СІЯ заст., МИЛОДА́Н заст., СЕРДЕНЯ́ фольк., СЕ́РДЕНЬКО фольк., СЕ́РДЕ́ЧКО фольк., СОЛОДЯ́ТКО фольк., ЛА́ДО фольк. Вона покаже вам, що й зараз люди вміють кохати і з вірністю ждати коханих! (О. Гончар); Якщо зійде моя рута, Остануся тута, Прийде милий в мою хату Хазяїнувати (Т. Шевченко); — Не любий він мені, — кажу їм.. — Що ж вони? — Годі, кажуть, усе любого та милого дожидати (Панас Мирний); Нічого не відповіла йому Зінька.. і пішла стежкою одна, пригнічена, ображена в кращих своїх почуттях, покинута любимим (А. Шиян); На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (І. Франко); То була її любов, то був її любчик Павлусь (І. Нечуй-Левицький); Коли б я зозуленька, То б я крильця мала. Сіла б полетіла на чужую сторонку Шукать свого милодана (коломийка); — Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько — Де милий витає (Л. Боровиковський); — А я би ся не здрімала, хоч би засвітало, Коби прийшло солодятко Та й защебетало (коломийка); — Не бійся, ладо моє, Нікуди я від тебе не піду (Д. Міщенко).
Словник синонімів української мови