марити
МА́РИТИ (безладно, безтямно говорити в гарячці або вві сні), МАЯ́ЧИ́ТИ розм. Ольга занедужала. Вночі вхопило, гаряча вся і щось марить (О. Копиленко); У такому стані говорив (Степан) щось незрозуміле, маячив (В. Гжицький).
МРІ́ЯТИ (створювати в уяві образ когось, чогось, поринати в мрії; прагнути в думках до когось, чогось), МА́РИТИ, ГАДА́ТИ, СНИ́ТИ, МРІ́ТИ розм.; ФАНТАЗУВА́ТИ (поринати в фантазії). Галина перед війною мріяла поступити в кіностудію (А. Шиян); Ходив Грицько і марив про те, як колись признаються вони одне одному в коханні (С. Васильченко); Повертався з чужими, Гадав всю дорогу, Як матусю ріднесеньку Стріну край порогу (П. Грабовський); Куриленко з тої ночі, коли зазнав нападу у вербах, ніби втеряв розум і снив Одаркою (І. Ле); Недарма мріла матінка І наяву і в снах, Що вийде син із затінку На сонце, як весна (М. Шпак); Сев почав фантазувати про далекі острови, про голих чорних королів і високі зелені пальми (Ю. Яновський). — Пор. вимрі́ювати.
Словник синонімів української мови