маячіння

МА́РЕННЯ (МАРІ́ННЯ) (гарячковий стан хворої чи сонної людини, що звичайно супроводжується незв'язною, невиразною, беззмістовною мовою), МАЯЧНЯ́, МАЯ́ЧЕННЯ (МАЯЧІ́ННЯ), ВЕРЗІ́ННЯ розм. Микола раз у раз прокидається, жахається, відганяє страшне марення і, заспокоєний фельдшером чи санітаркою, знов поринає у страхітливий сон (І. Гончаренко); Раптом я зриваю з себе маріння й дрімоти, як намітку: "А чув я сьогодні вночі таки не грамофона!" Аж схопився (С. Васильченко); Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям — нічого не помагалось. Та ж сама гарячка, та ж маячня (М. Коцюбинський); Солдат уперто мовчав. Поля доторкнулась до його чола .- воно горіло вогнем. Почалось маячення (В. Гжицький); — Дихати важко... — шепотіла Ліда, немов у маячінні (Д. Ткач); Не довго вчилась я радистській справі, звалилась. Жар. Жага. Верзіння. Тиф (М. Бажан).

Значення в інших словниках

1. маячіння — маячі́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. маячіння — див. марення  Словник синонімів Вусика
3. маячіння — -я, с. Дія і стан за знач. маячити II.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. маячіння — МАЯЧІ́ННЯ, я, с. Дія і стан за знач. мая́чи́ти². В цьому будинку [для божевільних] стояв постійний, невгамовний гул. Пересичені маячінням, мешканці його наповнювали кімнати .. дикими, печальними й беззмістовними вигуками (І.  Словник української мови у 20 томах
5. маячіння — маячіння маячня ◊ маячіння зрізаної голови́ дурниці, нісенітниці (ст)|| = баєр  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. маячіння — Маячі́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. маячіння — МАЯЧІ́ННЯ, я, с. Дія та стан за знач. мая́чи́ти². В цьому будинку [для божевільних] стояв постійний, невгамовний гул. Пересичені маячінням, мешканці його наповнювали кімнати.. дикими, печальними й беззмістовними вигуками (Мик.  Словник української мови в 11 томах