милувати
ЖАЛІ́ТИ (відчувати жалість, співчуття до когось), ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ, МИ́ЛУВАТИ, ЖА́ЛУВАТИ рідше, ШКОДІ́ТИ діал. Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє (прислів'я); Усі, хто знав її, жалкували молоду, тиху молодицю й її дочку малу (Марко Вовчок); Звелів він негайно запалити млин.. й грабувати всі окружні селитьби, не милуючи нікого, навіть кішки (М. Старицький); Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом'якшуй нічого, А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося (переклад Бориса Тена); Степан вагався.. Він любив свою дочку і шкодів віддавати її (Л. Яновська). — Пор. 1. пожалі́ти.
ЩАДИ́ТИ (не занапащати когось, не завдавати шкоди комусь), МИ́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, ОЩА́ДЖУВАТИ розм., ОЩАДЖА́ТИ розм. — Док.: пощади́ти, поми́лувати, пожалі́ти, ощади́ти. Вони (фашисти) піднімали руки, але він не щадив їх (Л. Первомайський); А серед базару Стоїть Гонта з Залізняком, Кричать: "Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись!" .. Не милують, Карають, завзяті (Т. Шевченко); — Не жалійте зрадника, бо він ось набавом наведе своїх жовнірів і буде різати нас (І. Нечуй-Левицький); (Шрам:) Та розкажи, справді, як те сталося, що тебе ляхи ощадили..? (М. Старицький).
ПЕ́СТИ́ТИ (ПЕ́СТУВАТИ) (виявляти свою любов, гладячи, цілуючи когось), ГОЛУ́БИТИ, ПРИГОЛУ́БЛЮВАТИ, НІ́ЖИТИ, ЛЕЛІ́ЯТИ, МИЛУВА́ТИ фольк., ЛЮБУВА́ТИ розм., ПРИЛА́СКУВАТИ рідше; ЛА́ЩИТИ, ПРИЛА́ЩУВАТИ (перев. тварин). Вона пригортала відважне хлоп'я, пестила його і цілувала, мов рідне (Я. Баш); Нехай мене той голубить, а хто вірно мене любить (пісня); (Оленка:) Татку! Іван радісно обнімає її, приголублює (О. Левада); — Матір одягну, як паню, і буду її ніжити й пестувати... (Г. Квітка-Основ'яненко); Колисала-леліяла мамка дитиночку, Так му файно заспівала — любий мій синочку (пісня); Стара як обійняла її, то й з рук не випускає, цілує й милує та любує (Марко Вовчок); Треба вола приласкувати, як запрягаєш (Словник Б. Грінченка); Він ходить між корів, підійде до одної, до другої скотини — лащить їх (Ю. Яновський).
Словник синонімів української мови