наверху

ВГОРІ́ (УГОРІ́) (у верхній, горішній частині чогось), НАГОРІ́, ЗВЕ́РХУ, НАВЕРХУ́. Вона рвала його (комиш), ламала, крутила.., а він згинавсь, упирався, зчіплювався вгорі китицями (М. Коцюбинський); Але більше, ніж сей заголовок, спинив мою увагу девіз, виставлений вгорі картки (Леся Українка); Були дні, коли по вершинах сосон угорі пробігав легіт (С. Скляренко); Нагорі (арки) з квіток і стрічок буде вензель князя (Г. Хоткевич); Здалека здавалось, ніби то стояли.. тонесенькі штахети, обтикані зверху якимись цяцьками (І. Нечуй-Левицький); Наверху в залі ще було видно, а чим нижче він спускався плутаними східцями, тим більше темніло (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. наверху — наверху́ прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. наверху — НАВЕРХУ – НА ВЕРХУ, НА ВЕРСІ Наверху, присл. У верхній частині, на поверхні чогось; розм. – вгорі тощо. Нехай буде наверху піна, але під нею мусить в келиху грати чисте вино (М.  Літературне слововживання
3. наверху — див. угорі  Словник синонімів Вусика
4. наверху — присл. 1》 У верхній частині чого-небудь. || На поверхні чого-небудь. || На верхньому поверсі будинку. || перен., розм. В організації, що стоїть вище в ієрархії. 2》 розм. Вгорі, у височині.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. наверху — Угорі, нагорі, горою  Словник чужослів Павло Штепа
6. наверху — НАВЕРХУ́, присл. 1. У верхній частині чого-небудь. Сидить [син] аж наверху, біліє чубчиком і щось клепає (О. Гончар); // На поверхні чого-небудь. Він розуміє, без прози трудно прожити.  Словник української мови у 20 томах
7. наверху — НАВЕРХУ́, присл. 1. У верхній частині чого-небудь. Сидить [син] аж наверху, біліє чубчиком і щось клепає (Гончар, Тронка, 1963, 90); // На поверхні чого-небудь. Він розуміє, без прози трудно прожити.  Словник української мови в 11 томах