надбити

ВІДБИВА́ТИ (ударами відокремлювати частину від цілого), ОББИВА́ТИ, НАДБИВА́ТИ, ЗБИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ЛУПА́ТИ. — Док.: відби́ти, обби́ти, надби́ти, зби́ти, відколо́ти. Курбала.. узяв кайло і.. почав відбивати шмат за шматом.. м'яку руду (О. Досвітній); Муляр.. тіскою оббивав на ньому (камінні) гострі кути (С. Чорнобривець); — Хто збив їй (корові) рога? — Та сама обломила (М. Стельмах); Відколоти шматок породи; — Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! (І. Франко).

НАДБИ́ТИ (ударивши, пошкодити, зробити тріщину, щербину, відбити шматок і т. ін.), НАДКОЛО́ТИ. — Недок.: надбива́ти, надко́лювати. Надбити миску; Надколоти камінь.

Значення в інших словниках

1. надбити — надби́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. надбити — див. надбивати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. надбити — НАДБИ́ТИ див. надбива́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. надбити — НАДБИ́ТИ див. надбива́ти.  Словник української мови в 11 томах
5. надбити — Надбити, -ся см. надбивати, -ся.  Словник української мови Грінченка