намісник

ЗАСТУ́ПНИК (той, хто заступає когось на якомусь посту, виконує чиї-небудь обов'язки), ЗАМІСНИ́К, ЗАМ розм., НАМІ́СНИК заст. На факультеті Ляля редагувала стінгазету "Вектор", а Борис був її заступником (О. Гончар); Першим заговорить зам, тому що він оцінить Дорошеве мовчання не як якусь тактику, а як повагу до службової особи (Григорій Тютюнник); (Єпископ:) Поручаю, брате, тобі сю душу. Ти ж бо в сій громаді зостанешся намісником моїм (Леся Українка).

Значення в інших словниках

1. намісник — Намі́сник: — заступник цісаря у краях Австрійської ( Австро-Угорської) монархії, зокрема у Галичині (від 1949 р), з 1866 р. тут цей пост посідали поляки [53] — начальник краю в кол. Австрії [XI]  Словник з творів Івана Франка
2. намісник — намі́сник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. намісник — 1. Те саме, що священик парафіяльний; 2. Те саме, що ігумен  Словник церковно-обрядової термінології
4. намісник — [нам’існиек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
5. намісник — -а, ч. 1》 Службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території. 2》 заст. Помічник ігумена або довірена особа митрополита. 3》 заст. Заступник кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. намісник — Заступник, уповноважений, керівник  Словник чужослів Павло Штепа
7. намісник — НАМІ́СНИК, а, ч. 1. Службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території. А в Соломона було дванадцять намісників над усім Ізраїлем, і вони годували царя та дім його (Біблія. Пер. І.  Словник української мови у 20 томах
8. намісник — I голландський штадгоудер, з кін. XV ст. представник монарха в окремих нідерландських провінціях; від проголошення незалежності Пн. Нідерландами найвища посадова особа республіки.  Універсальний словник-енциклопедія
9. намісник — Намі́сник, -ка, -кові; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. намісник — НАМІ́СНИК, а, ч. 1. Службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території. Усі, сміючись, навперебій розповіли Іванові, як намісник краю наказав зібрати по Галичині всі примірники його першої збірочки віршів (Кол., Терен.  Словник української мови в 11 томах
11. намісник — Намісник, -ка м. 1) Намѣстникъ. Мет. 199. Шановні гості, славних потентатів намісники і речники достойні (про посли). К. Бай. 23. Команда ж рушила в Смілу, а намісник... у Кам'янку, бо там він жив і була там у його сотня лейстрових козаків. ЗОЮР. І. 282.  Словник української мови Грінченка