намісник
Намісник, -ка
м.
1) Намѣстникъ. Мет. 199. Шановні гості, славних потентатів намісники і речники достойні (про посли). К. Бай. 23. Команда ж рушила в Смілу, а намісник... у Кам'янку, бо там він жив і була там у його сотня лейстрових козаків. ЗОЮР. І. 282. Братіку-намісничку, сядь собі на кріслечку. н. п.
2) Приходскій священникъ.
Словник української мови Грінченка