напослідок

НАПРИ́КІНЦІ́ (після всього, у кінці всього), НАОСТА́НКУ, НАОСТА́НОК, НАОСТА́НЦІ розм. рідше, ПІД КІНЕ́ЦЬ, НАСА́МКІНЕЦЬ, НАПОСЛІ́ДКУ розм. рідше, НАПОСЛІ́ДОК розм. рідше. — І взагалі, хлопче, — звернувся (дядько) наприкінці до небожа. — Ходи до мене частіш (А. Головко); — Старий давно вже не бачив онучат, а завтра теж свято, то притьопа. — Так зважила Одарка наостанку (Л. Яновська); — Військо вірних козаків повинно стати силою, перед якою мусить тремтіти яничарська орда.. — сказав наостанці Потьомкін (С. Добровольський); — А зараз ти маєш виступити. Ще два-три промовці, і тоді ти — насамкінець (Ю. Смолич); — Може, тут мені посватаєте якусь бойову дівчину? — пожартував (Тарас) напослідку і весело засміявся (І. Ле); Мовчазливий Ковиль-свідок Сказав напослідок: "Ось покинь ти, пане-брате, Стрибання прокляте!" (Л. Глібов).

Значення в інших словниках

1. напослідок — напослі́док прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. напослідок — див. наприкінці  Словник синонімів Вусика
3. напослідок — присл., розм. Під кінець, після всього.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. напослідок — Наприкінці, наостанку, наостанці  Словник чужослів Павло Штепа
5. напослідок — НАПОСЛІ́ДОК, присл., розм. Під кінець, після всього. – Та що, може би ми вже спати пішли? – сказав напослідок Іван (І. Франко); – Лишайся в селі й чекай мене. Підроблю і вернуся... – була його обіцянка напослідок, як ми коло Зеленої прощалися... (В. Бабляк).  Словник української мови у 20 томах
6. напослідок — Напослі́док, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. напослідок — НАПОСЛІ́ДОК, присл., розм. Під кінець, після всього. — Та що, може би ми вже спати пішли? — сказав напослідок Іван (Фр., І, 1955, 161); Поблискує ["Москвич"] біля радгоспних майстерень, де батько ще щось виточує та підпилює напослідок (Гончар, Тронка, 1963, 179).  Словник української мови в 11 томах