напророкувати
НАКЛИ́КАТИ що на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́ рідше, НАВОЛОКТИ́ розм.; НАВІЩУВА́ТИ розм., НАПРОРОКУВА́ТИ розм., НАПРОРО́ЧИТИ розм. (кому що, рідше — кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИ розм., НАКА́РКАТИ розм. (що, чого; про ворону — крякаючи, спричинити, за народним повір'ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИ що, кого, фольк. (за народним повір'ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). — Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); (Ізоген:) Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); — Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); — Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); — Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); — А ти не кряч зараз галкою! — сказав Гриб хмарно. — А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона (ворона) повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); — З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). — Пор. навро́чити.
ПРОРОКУВА́ТИ (майбутнє), ПРОРО́ЧИТИ, ПРОРІКА́ТИ, ПРОВІЩА́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ПЕРЕДВІЩА́ТИ. — Док.: напророкува́ти, напроро́чити, проректи́, провісти́ти, навіщува́ти, передвісти́ти. Пророкував Зогаку звіздочот, Що буде смерть йому од Ферідуна (А. Кримський); — Не розчовпу, що ти пророчиш, — Еней Сивіллі говорив (І. Котляревський); Ще прийде кара на панів, розумні голови давно прорікали (К. Гордієнко); В одному селі, де спинився наш партизанський загін, кума Палажка на карти кинула, кінець скорий Гітлерові провіщала (Ю. Мокрієв); (Поліксена:) Кассандро, признавайся, значить, правда, що ти його кляла і віщувала йому й мідійцям згубу? (Леся Українка). — Пор. 1. грози́ти.
ПРОВІЩА́ТИ (ПРОВІ́ЩУВАТИ рідше) (своєю появою, проявами, поведінкою, словами тощо вказувати на якісь зміни, події та ін., що мають настати), ПЕРЕДВІЩА́ТИ, ЗВІЩА́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ОБІЦЯ́ТИ, ПРОРОКУВА́ТИ книжн., поет., ПРОРО́ЧИТИ книжн., поет., ПРОРІКА́ТИ заст., поет., ПРИРІКА́ТИ заст., поет. — Док.: провісти́ти, провіщува́ти, передвісти́ти, звісти́ти, напророкува́ти, напроро́чити, проректи́, приректи́. Потемніле від глибоко прихованої скорботи, дідове обличчя не провіщало нічого радісного (Я. Гримайло); Постріл провістив, що для диких плес скінчилась ера мирного життя (Ю. Мушкетик); Починають шуміти дерева, передвіщаючи грозу (А. Шиян); На Вітоші світає, Палає хмарка біло-золота, Звіщаючи, що швидко день настане (П. Воронько); Ті рідкі випадки, коли їх очі стрічались, були пам'ятні Лазареві і віщували недобре (М. Коцюбинський); На деякий час запала мовчанка, що обіцяла ще більшу сварку (Григорій Тютюнник); Та й сни були, як і життя — страшні та неодрадні.. Що вони віщують, що пророкують? (Панас Мирний); Птахи пророчили весну (В. Швець); Як меч, він (Т. Шевченко) слово піднімав, і в сонце правди й волі вірив, і світлу долю прорікав (І. Гончаренко).
Словник синонімів української мови