напророкувати
НАПРОРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш і НАПРОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що, чого, розм.
Передректи, провістити що-небудь.
Їдучи в росію, Марія передумувала все, що їй напророкував знаменитий у Парижі сомнабуліст-ясновидець Алексіс (М. Слабошпицький);
– Однаково збудеться все, що я отут напророчила (М. Чабанівський);
// Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь.
– Вража, дівчино! – каже [Тиміш], – напророкувала мені лихо! (Марко Вовчок);
– Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! – Ми молили собі у господа хлопчика (О. Стороженко).
Словник української мови (СУМ-20)