1. Словник української мови у 20 томах

напророкувати

НАПРОРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш і НАПРОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що, чого, розм.

Передректи, провістити що-небудь.

Їдучи в росію, Марія передумувала все, що їй напророкував знаменитий у Парижі сомнабуліст-ясновидець Алексіс (М. Слабошпицький);

– Однаково збудеться все, що я отут напророчила (М. Чабанівський);

// Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь.

– Вража, дівчино! – каже [Тиміш], – напророкувала мені лихо! (Марко Вовчок);

– Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! – Ми молили собі у господа хлопчика (О. Стороженко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. напророкувати — напророкува́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. напророкувати — -ую, -уєш і напророчити, -чу, -чиш, док., перех., розм. Передректи, провістити що-небудь. || Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. напророкувати — НАКЛИ́КАТИ що на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́ рідше, НАВОЛОКТИ́ розм.; НАВІЩУВА́ТИ розм., НАПРОРОКУВА́ТИ розм., НАПРОРО́ЧИТИ розм. Словник синонімів української мови
  4. напророкувати — НАПРОРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш і НАПРОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Передректи, провістити що-небудь. Помилився Покришень, коли напророкував отому крислатому комнезамівському дубові.. довгого віку (Збан. Словник української мови в 11 томах
  5. напророкувати — Напророкува́ти, -ку́ю, -єш гл. Напророчить. Не даремне таке напророкував странній. Г. Барв. 461. Словник української мови Грінченка